Лийтеся сльози сказав полісмен, Філіп. К. Дік

Джейсон Тавернер - зірка світового масштабу. Він має своє шоу у прайм-тайм, яке дивиться 30 мільйонів глядачів, гроші, маєтки, коханок. Ще й бонусом йде те, що він шостий (генетично виведений покращений вид людей). Тож скаржитися нема на що, все йде як по маслу. Але як же боляче буде, якщо раптом впасти з такої захмарної висоти...

Одного ранку, після конфлікту зі своєю колишньою коханкою та протеже, він прокидається в задрипаному мотелі. Намагаючись зрозуміти як він сюди потрапив, він виявляє, що ніхто його не пам'ятає: ані швейцар в мотелі, ані його агент, ані навіть його коханка, також шоста, Гезер Гарт. Ба більше, інформації про нього немає в жодній базі даних. Джейсона Тавернера не існує.

Додає перчинки те, що всі події розгортаються в антиутопічній поліційній державі після громадянської війни, в якій скрізь понатикані блокпости, існують табори примусової праці, а студенти вимушені ховатися по катакомбах.

Тож протягом книжки разом з героєм ми проходимо шлях від заперечення до прийняття ситуації, а згодом і до пояснення, що ж сталося з Джейсоном. Або з його реальністю. Або з чиєюсь реальністю...

Це було моє знайомство з Філіпом Діком. Я не скажу, що книга виправдала мої очікування, але і не розчарувала. Я думала, що тут буде багато якихось роздумів/рефлексій в стилі "хто я?", філософських концептів, ігор розуму і т.д. Натомість отримала досить щільну і динамічну історію, з великою кількістю діалогів, яка дуже швидко і легко читається. Супер розкриття світу тут теж не було, нам радше на фончику розкривали якісь його особливості, без заглиблення. Але я гарно провела час, мені не захотілося кинути на 50-й сторінці, як це часто трапляється, тому це успіх.

Також раджу, якщо ви не любите відкритих фіналів. Тут є епілог, в якому автор розповідає, що сталося з героями після основної оповіді. Я, як любителька відосів "Де зараз учасники Фабрики зірок 3", дуже оцінила цей хід.