Ловець океану. Володимир Єрмоленко

У книзі йдеться про те, як Одіссей після 20 років блукань повертається на Ітаку. Проте вдома на нього чекає пустка. Він не знаходить ні дружини, ні сина. Мандрівник відчуває провину. Вирішує здійснити ще одну найважливішу подорож, але у зворотному напрямку. На шляху знову зустрічає сирен, Навсикаю, Каліпсо, Цирцею; потрапляє в царство Аїда. Зрештою, кінцевий пункт – Троя. До цього часу герой переосмислює значення життя та смерті, щастя та смутку, радощів та горя, які саме в опозиції дають відчуття повноти.
Чоловік вчасно розуміє: «Ті, хто шукає слави, втрачають душу. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність обійняти у мирі та спокої. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність зупинитися».
Текст сповідальний, текст-каяття. Це відчувається навіть композиційно. Історія мандрів Одіссея, на моє переконання, чудово підходить для того, щоб продемонструвати всю пристрасть людської душі. Проза змістово та настроєво фемінна та маскулінна водночас. Без немудрого та непотрібного домінування. Емоційно насичений та динамічний сюжет. Одна з кращих книг, які читала останнім часом. Буває, що той чи інший текст націлений або на жіночу, або на чоловічу аудиторію. Як на мене, цей обов’язковий для прочитання як тим, так і тим.