«Може, й нє, а може, й та… Вирішувати тобі, а не мені. Тільки скажу тобі таке: вся та метушня – вона нічого не означає. Вона не має жодного значення. Єдине, що має значення, що повинно мати значення, - це любов. Вона врятує світ кінець кінцем».
«Культ» - це саме та книга, якої мені, виявляється, дуже хотілося. Вона прочиталася дуже швидко і дуже легко, а до читання хотілося повертатися знов і знов, відкладаючи інші справи.

Студент-біолог Юрко Банзай вирушає до міста Мідні Буки, де проходитиме викладацьку практику у ліцеї «Оленяча Шкура». Що в містечку, що в навчальному закладі все, здається, для ранніх 2000-х типово: зверхній нечесний директор, вчителі з прибабахом, студенти, що діляться на соціальні групки, тощо.

Однак якщо прізвисько «психохолог» для викладача – це ок, якщо перегляд альбомів на перервах в кабінеті викладачки СХК це ок, то щось підозріле можна вчитати вже на рівні імен: головного героя звуть Юрко Банзай (ні, не той Юрко Банзай, ми навіть не родичі), а його учнів – Дарця Борхес, Андрій Семпльований і Ромко «Павук» Малаялам.

Але що саме не так і в яку сторону проросте в «Культі» химерія дізнаємося вже у третьому розділі – і впізнавши слова, що відносять до певного доволі відомого альтернативного всесвіту, я щиро зраділа: оце несподіванка, але яка прикольна.

Навчання і будні у «Оленячій шкурі» для Юрка поступово міліють і розмиваються на тло, тоді як нічні кошмари, лихе передчуття і моторошні передвісники помалу підводять «Культ» до містичної, місцями навіть горорної суті.

Одними з центральних концептів у «Культі» є свідомість і сновидіння з усіма асоціацями: мандри астрального тіла, подорож між світами, ілюзія та реальність, тощо.

Врешті-решт кульмінацією «Культу» стає протистояння галактичного, всесвітнього масштабу, в якому Юрко Банзай мав згадати обіцянку, що давав у трансі давно-давно – не пам’ятаючи яку й кому, аби відвернути загрозу таку давню і таку жахливу, що саме її усвідомлення може коштувати життя.

У «Культі» обов’язково варто відмічати особливий, майстерний стиль написання, де кожне слово саме таке і саме там, де відіграє свою роль найсильніше. Де потрібно, речення природно іронічні й дотепні, де треба – текст стає химерним і багатошаровим, як саме сновидіння, саспенс вибудовується вдалим темпом. Саме за таку «ловкість» тексту я полюбила цю книжку дуже сильно.

Говорячи про «Культ» можна неодноразово вказувати, як ця історія органічно вписана в культурний контекст і є природною для своєї епохи: тут часто йдеться про музику (зокрема Юрко часто слухає Creedence Clearwater Revival, яких я сама часто слухала у школі) і про літературу – так, що вигаданий Дерешем світ без зусиль вплітається у знайому нам всім реальність.

Окремої згадки заслуговує епізод з «розборками», де в деталях і з дотепом, у стилі ледь не науково-публіцистичної праці пояснюється поділ на формалів та неформалів, описуються касти чуваків і пацанів – їхній вигляд, правила, особливості. Тут не буду заглиблюватися – клянуся, це треба осилити самотужки)))

Моя найсильніша засторога «Культу», втім, це стосунки Юрка і Дарці: він студент, вона – старшокласниця. Між ними однозначно зароджуються почуття, та межа не перетинається – хоча неодноразово з’являються для цього обставини і, безумовно, бажання. Тому мої враження від цієї лінії – їхнього зв’язку, що відіграє для сюжету велику роль – справді неоднозначні.

Поза цими сумнівами «Культ» - сильна історія, що затягнула мене у свій світ, не збавляючи обертів.

Вона і розважила, і насмішила, змусила напружитися і навіть налякатися – а ще співпереживати і вболівати за персонажів.

Окремо раджу тим, кому сподобалася «Я бачу, вас цікавить пітьма», і тим, кому вона не сподобалася :)

Пережиті мною 3 стадії прочитання: 1)нестандартна історія. Цікаво.
2) я заплуталась та перестала розуміти. Певно я не дуже розумна;
3) о це екшн! Що коїться? В мене купа питань!
Висновок: треба перечитати. Хочу зрозуміти що тут "зашито"