Книга варта уваги всіх любителів книжок, щоб подумати про читання, цінність книги і відповісти собі: для чого ми читаємо?

"Кіт, що рятував книжки" починається із трагічної події, у нашого головного героя досить посереднього і непримітного старшокласника, який не має друзів, а весь вільний час проводить за читанням, помирає його дідусь. Підліток перебуває в певному емоційному заціпенінні, коли до нього починають навідуватись однокласники, свою допомогу пропонує тітонька і в якийсь момент з'являється... говорящий кіт. Цей смугастий хитрюга умовляє хлопця піти в лабіринт, щоб врятувати справу життя його дідуся - книги. Так починаються пригоди.
Там є дуже мила лінія підліткового кохання, але без палких моментів. Мені здається, ця книга западе в душу як юних (13+), так і найстарших вимогливих читачів.

В книзі підіймаються досить філософські питання навколо читання, книг, видавничого бізнесу і книгарень. Окрім того, що це таке ніби легке читання, та торкається важливих питань для рефлексії, мені було над чим подумати, я навіть не очікувала від цієї книги таких серйозних роздумів.

Книга чудова🌹🌹🌹Сподобалася❤️

Кіт, що рятував книжки
5/5, 10/10, 100/100!!!

Ця книжка- ну просто маленьке диво!
Маємо головного героя, Нацукі Рінтаро, хлопця-старшокласника, соціофоба і доволі замкнуту в собі дитину, яка знаходить розраду в книжках. Любов до книг привив йому дідусь, смерть якого є початком книжки. По смерті дідуся в Рінтаро лишається лише букіністична книгарня, де він проводить увесь свій час і не ходить до школи, готується до переїзду до тітки, бо інших родичів у нього нема. Одного прекрасного вечора нізвідки з’являється зухвалий смугастий рудий кіт, який просить допомоги в головного героя врятувати книжки -так починаються пригоди цих двох лабіринтами, де Рінтаро має не тільки місію порятунку, але і місію змінити себе.
І хоч Рінтаро думає, що він заслабкий, боязкий і нема нікого, хто його не любив би- це зовсім не так. І рудий кіт і ці випробування дають це зрозуміти хлопчику. Але пізніше. А перед тим йому доведеться випробувати себе.
Взагалом, японські автори- це вау. Бо ну ніхто не вміє так бачити і сприймати світ, як японці. Повість прям просякнута магією, такою, яка була в дитинстві. Саме тому, особисто мені, книжка дещо нагадала казку. Дуже класно її читати восени, але думаю що за рахунок оцього дещо казкового вайбу буде класно читати і взимку, тим паче наприкінці книги головний герой разом з подругою зустрічають разом Різдво.
На мою думку, книжка підійде тим, хто:
•цікавиться азійською літераторую, японською зокрема;
•хоче чогось теплого, казкового, милого і доброго;
•любить книжки і читати, бо книжка змушує переглянути деякі свої читацьки звички і взагалом задуматись про значення книги в своєму житті;
•любить котів 😺;
•відчуває себе самотнім;
•не любить довгі книги, бо історія насправді не така велика, ті, хто швидко читає і має час на це можуть розраховувати, що це на один вечір.
Книжка по-милому наївна, я прям закохалась в цю добру історію. До того ж видно, як самі персонажі зростають, особливо головний герой. А кіт, який моментами вкидує саркастичні фразочки, а іншим разом говорить щось доволі мудре, що змушує задуматись і занотувати це, точно підкорить ваше серце. Як і ця історія взагалом!