Назва роману «Карбід» - це прізвисько головного героя, вчителя історії Михайла Олексійовича Чвака. Так його дражнять учні через потужний метеоризм, та сам він прагне зватися Тисом (від р. Тиса) – наслідуючи приклад Тиберія, славетного імператора, що його ім’я нерозривно пов’язане з річкою Тибр.

Ти чого тоді Тисом назвався, а не Тисерієм, га? Воно б тобі дуже пасувало: за що не візьмешся – на тому й всерешся.

Приємних персонажів в «Карбіді» нема, та серед всіх огидних саме Тис, мабуть, викликає хоча б співчуття – такий він жалюгідний. Неохайний алкоголік, що засрав і себе, і хату, і життя дружині Марічці, він тим більше здається схибленим, що мріє про свою славу, марить іменем, якого ніколи не здобуде.

Він заплющував очі й бачив у підручнику за восьмий клас розділ «Тис», в якому розповідалося про видатного сина Срібної Землі, що подарував Європі Україну. Його будинок перетворювався на музей з аудіогідами дванадцятьма мовами. Ніхто й ніколи більше не прибирав у цій кімнаті, шоб зберегти той первозданний хаос, який надихав Михайла Олексійовича Чвака. Чи то пак Тиса, який узяв своє історичне ім’я від могутньої й водночас витонченої вічної річки.

І тим важче за ним спостерігати, що однією з визначних його рис – ледь не найвизначнішою – є його патріотизм. Та ці щирі ідеї не підкріплені ані діями, ані потенціалом до дій.

Адже він тому й вступив на історичний, що був патріотом України, змалку мороз йшов йому шкірою, коли він думав про славне козацьке минуле, бороду Грушевського чи вуса Чорновола.

…наприклад, коли мій сусід Шоні, печений мадяр, щось пробує мені сказати, що в мене вдома дерев’яний туалет, бо я дикий українець, я йому завжди кричу у відповідь: «Ах ти ж мадярська мордо, може, в мене туалет і дерев’яний, зате як війська князя Данила Романовича всипали вам у 1227 році!»

Відтак цей патріотизм стає жартом, зменшується до рівня фарсу, що викликає дискомфорт.

Та історична освіта і години марень про долю України не минають дарма і хоч щось Тис та й розуміє. Якось напившись, він відчуває просвітлення, удар фантастичної ідеї – створити шлях, який поєднає Україну і Європу попри всі кордони, юридичні заборони і стереотипи. А що дія відбувається в місті Ведмедів на кордоні з Угорщиною та Румунією, то передумов і можливостей для такого шляху там має знайтися достатньо.

Ми отримали одночасно ніхуя і великий хуй, такий ось подвійний удар по наших пориваннях! – скрушно зітхнув учитель. – Тому зараз ми маємо вибороти своє право стати членом Європейського Союзу.

Самостійно такий масштабний план йому не втілити, тож він заручається підтримкою шкільного друга Ікара, а той вже приводить у проєкт більше спільників – і що багатші на гроші та бідніші морально вони були, то далі ідея Шляху була від оригінальної світлої, благородної мети Тиса.

Ікар, Геній Карпат (румун Мірча), Ичі-гробар, мер Золтан Барток, лікарка Уляна Крук та брати Ляхи – всі по-своєму винахідливі, та дуже нечесні люди.

Саме від власника тієї «Ауді» Ікар і навчився приказки, що в майбутньому стала його життєвим кредо: не наїбу – не проживу.

Крізь цих персонажів Любка дуже переконливо змальовує різні моделі заробітку, в якому фігурують контрабанда, підкуп, чорна трансплантологія, нелегальна еміграція, роздуті баки машин і блоки Мальборо.

Це все настільки геніально і настільки жахливо, злочинно, що не виникає сумнівів: десь там так і є. І тут таке є. І я приймаю «Карбід» як намір висміяти такі мережі і такі бізнеси, що як проти них безсилі чисті наміри, то хоч сатира завдасть хоч образи.

І ця безсилість відчувається в «Карбіді» дуже живо. Фізично важко. Що навіть просміявшись всю книжку, в кінці я відчувала спустошення.

Хочеться вірити, що колись «Карбід» стане артефактом доби, таким собі комічним змалюванням жалюгідних злочинців, з яких можна буде сміятися, не відчуваючи післясмак розчарування і зневіри.