Зараз світ дуже-дуже багато говорить про інклюзію і толерантність. Нажаль, навколо досі дуже багато зашкарублих стереотипів і упереджень, які заважають людям жити повноцінне життя. Соціальний захист, якісне медичне обслуговування, гідна оплата праці. Врешті решт, базова річ для людини - освіта, на шляху до якої деяким людям доводиться стикатися з труднощами. Про це та інше пише Ганна Городецька в своїй "Інклюзії".

Дія розгортається в звичайній вечірній школі. Одній з тих, де отримують базову освіту ті, хто з певних причин не може робити це на рівних з іншими громадянами. Перед нами постають болючі історії. Сомалійські хлопці Ях'я та Іссе, які тікали в краще життя. Ромка Флоріка, яка мріє навчитися читати. Вагітна Ліля, яка зазнає знущань, тому змушена покинути денну школу. Всі вони - бджілки навколо своєї вчительки Олени Трохимівни. Свого часу вона відмовилася від багатьох прекрасних можливостей, щоб навчати тих, у кого, здається, немає майбутнього. Бо ж упередження про те, що усі роми - поголовно крадії і безхатченки, африканці - агресивні бандити, вагітні підлітки - суцільно повії, досі сильно вкопані в свідомості багатьох людей, серед яких і директорка вечірньої школи. У її образі ніби втілені усі риси, які протиставні сучасній толерантній людині - абсолютна безпардонність у спілкуванні, байдужість, невігластво в компанії зі впертістю. І Олена Трохимівна - це повна протилежність, бо вона не просто вірить в своїх учнів, але і намагається робити усе залежне від неї і від держави, щоб вони таки отримали омріяні атестати.

Не очікуйте від книги карколомних сюжетних поворотів, бо вона геть не про це. Вона про звичайне буденне життя, яке триває тут і зараз, поруч з нами. Про дискримінацію, боротьбу зі стереотипами, про те, що ж означає "бути людиною", про можливості і покликання, виклики сучасності і багато іншого. Незважаючи на невеликий об'єм, книжка вмістила багато думок і сенсів. Це проста історія про непрості долі, повз яку не можна пройти.