«Ідентичність» розповідає про Шанталь і Жана-Марка, які вже багато років разом. Здається, любов їх безмежна, а стосунки – бездоганні. Кохання це настільки глибоке, що обоє думають про біль втрати, навіть перебуваючи разом.

Шанталь, втім, стикається й з іншою причиною тужити: «Мені вслід більше не озираються чоловіки.» У книжці описується менопауза, тож можу припустити, що одна з турбот Шанталь – її старішання.

За кілька днів, як вона ловить себе на цій думці, на ім’я Шанталь починають приходити анонімні любовні листи, ніби пише їх чоловік, що ходить за нею назирці й страшенно обожнює. Ці листи стають у стосунках «третім».

Стосунки ж виявляються аж ніяк не бездоганними: між героями постійно лишається якесь непорозуміння, нездатність висловити свою думку чи поділитися почуттями, або ж небажання чути чи прислухатися. Часто в моменті хтось з персонажів стримується від кроку чи рішення, що могло б відновити гармонію, тим самим роблячи з непорозуміння ледь не трагедію.

Ближче до кінця оповідь набирає дещо абсурдного вигляду, спричиненого прийомами, що нагадує класичний магічний реалізм. Тому й неможливо навіть після прочитання отримати чітку відповідь, чим закінчилася історія кохання Шанталі й Жана-Марка.

Стиль письма, формулювання, темп – все цілісно і красиво, без зайвого, та й без хаосу.

Після "Ідентичності" обов'язково знайомитимуся з текстами Кундери й надалі.