Хороша, щира книга. Хотілося б описати весь спектр емоцій, які відчула при прочитанні, та ліпше утримаюсь. Рекомендую до читання кожному

Мало сказати сподобалась... Я прочитала цю книгу за вечір, читала і переживала разом з автором, ревіла... Цю книгу потрібно читати всім українцям! Це спогади і психотерапія для ветерана, а для тих хто в тилу нагадування, якою ціною дається наше вільне життя. Прочитавши її, ще більше переповнюєшся вдячністю і любов'ю до всіх воїнів- хлопців, дівчат, які боронять нашу землю🙏💙💛

Книжка, у якій автор ділиться думками про повномасштабне вторгнення, з власного досвіду розповідає про життя на фронті, отримання поранення, реабілітацію, переживання втрати, важливість підтримки. Також розповідає історії побратимів, які вже відійшли у засвіти і тих, хто досі боронять нас із вами на лінії фронту.
Ця книжка стала однією з небагатьох одиниць, читаючи яку мені не було чого додати і чого перепитати. Тобто: «Теза Артура. Я: екзеклі, точно, додати нічого. Теза Артура. Я: екзеклі, точно, додати нічого.» Автор розповідає історії про життя у прифронтових містах і там, куди виїхали тимчасово переселені. Книжка сповнена не однією історію підтримки і болю, любові і сліз, щирої радості та емпатії. Ми зазирнемо у палату реабілітаційного центру та міської лікарні, дізнаючись як переживають поранення та проходять реабілітацію військові. Побуваємо на Личаківському кладовищі у Львові, куди автор приходитиме із закордонним журналістом показувати алею шани і могили тих, кого вбили росіяни. Зокрема, почуємо висловлювання Артура Дроня про Вікторію Амеліну. Дізнаємося деталі про життя на лінії зіткнення і про те, як Артур з побратимами вголос читали «Зачаровану Десну» уривками, поки буквально за вікном тривала війна.
Але також, окрім переживання досвіду українських військових, дізнаємося детальніше про менталітет росіян і про те, яку культуру вони носять в рюкзаку. Наприклад, Артур детально розповідає про те, як знайшов збірку ЄсЄнІнА у покинутому рюкзаку московита, та звісно, розлого опише свою думку на цю тему.
Артур також пише про своє життя. Одруження, відпустки, власну реабілітацію і переживання втрати побратимів.
Підсумовуючи прочитане, особисто я маркую цю книжку як «Читати кожному». Бо вважаю, що серед написаного кожен читач знайте щось особливо знайоме та близьке до душі. Наприклад, читаючи текст у мене були моменти, коли автор озвучував те, про що я думала постійно, але так і не наважувалася вголос.