Франческа. Бату Дорж Володарка офіцерського жетона. Дорж Бату

Це друге видання про Франческу, яка працює в Національному управлінні аеронавтики і дослідження космічного простору. Дівчина – геніальний математик: «Двадцять п’ять працівників департаменту розрахунку траєкторій працювали над координатами цілу добу й отримали неправильний результат. Одна Франческа за годину перерахувала весь цей треш і отримала правильні координати». Однак, бувши по-дитячому безпосередньою, вона часто втрапляє в різні пригоди (інколи доволі небезпечні), але такі випадки колектив сприймає через призму гумору й співпереживання, а не конфлікту.
Дівчина (як однойменні персонажки з книг «Аліса в Дивокраї» та «Енн із Зелених Дахів») стає ціннісним орієнтиром, підтримкою та своєрідною супергероїнею для свого читача. Її суперсила – у людях, які поруч і сприймають її такою, якою вона є, поважають і розуміють, бо: «Якщо ти в степу сам, твоя доля – втеча і полон. Якщо вас «аравт» (десятка), ваша доля – оборона й загибель. Якщо вас «джаґун» (сотня), ваш шлях – короткі набіги й стрімкий відступ. І тільки якщо вас «тумен» (десять тисяч), ваш шлях – перемога», але без когось одного не сформується десятка, сотня й відповідно десять тисяч. Серед цих людей Франческа щаслива, а в такому стані людина думає не лише про себе, а про оточення та країну.
Дорж Бату висловлює багато важливих думок, зокрема про те, що було би чудово, якби у школах вчили розв’язувати задачі правильно, а не «за правилами», також було би добре, «якби наші діти знали не те, що «ініціатива карається», а те, що ініціатива – це перший крок до подолання проблеми», а ще «як би було добре, якби в школах вчили, що відповідальність не тягар, а почесна місія».
Зауважила, що для відмежовування основної оповіді про будні командного центру від викладу наукових даних про особливості корекції сателітів використано інший шрифт. Задля плавності та зв’язності написаного книга містить багато референсів до попереднього тексту, однак кількість тем та дійових осіб зростає. На зміну полковнику Вескотту приходить полковник Ґвінн; між сержантом Сарою МакКарті та сержантом Маковскі зав’язуються стосунки; ми маємо нагоду поспостерігати за мінікопією Франчески – її шестирічною племінницею Сільвією – та професіоналізмом брата Патріціо; Джорджіо та Франческа, бувши вже обоє офіцерами, пробують себе в ролі наставників для стажерів Джой та Коліна, а пізніше – для Дейва.
Кожен із них особливий: Джорджіо щодня о шостій ранку приходить на церемонію підняття прапора, щоб віддати шану країні, яка стала його домом; механік Ренді жертвує фактично всі свої збереження на відбудову шкіл у районах, що постраждали від урагану; Франческа на Різдво готує для Джорджіо м’ясні цукерки, бо той не любить солодкого, а він не соромиться обговорювати з нею костюм Дракулаури з «Monsters High», бо то улюблена лялька його дочки; вони можуть вишуковувати міжкультурні аналогії в народних піснях і розмірковувати про те, що для них усіх означає свобода, жодного разу не засоціювавши це поняття з матеріальними статками, тощо. Ці люди не бояться проявляти свою дитинність, бувши дорослими, і цінують один одного, бо слова про людську неповторність варто сприймати максимально буквально.