Коли завершився третій том «Форми голосу» я подумала, що виявила поки що найнецікавішу частину серії. Але:) Четвертий том виявився ще нецікавішим за третій. Це не зробило його поганим, але динаміки подій та розвитку стосунків Шьоко і Шьої я не отримала. І це при тому, що попередній том завершився абсолютно ідеально, щоб його можна було продовжити саме розвитком романтичної складової. Проте у цьому томі головні герої вирішили почилити і відпочити в парку розваг майже протягом всієї частини.

Тобто. Якщо про цей том вас запитує людина, яка читала попередні томи, кажіть, що цей не такий динамічний як попередні, але важливий бо тут головні герої трохи дають собі відпочити від невизначеності, на якій їздили попередні томи і тому його варто читати. Якщо про цей том вас запитує людина, яка не читала попередні томи і просто цікавиться розвитком сюжету у подальшому, можна сказати, що просто конкретно у цьому томі Шьоко і Шьоя переживають не найпозитивніший період стосунків, але не зважаючи на це він не є менш цікавим.

Як я уже зазначила в тригерах, один з головних героїв переживає втрату. Присутня також сцена прощання з небіжчиком. Але в цей же момент, інший головний герой є опорою та показує себе як гідну підтримку. А також, ми дізнаємося правду про минуле мами Шьоко (от на це я взагалі не розраховувала, коли бралася за цей том, але цей фрагмент точно не є зайвим).