Джвандзи.

В списку 18-ти найкращих книжок із зарубіжної літератури 2019 р. за версією PEN.Ukraine. Наше видання – перший український переклад філософської спадщини Стародавнього Китаю, адже до 2019 року не було опубліковано українських перекладів «Даодедзіну» Лаодзи чи творів Конфуція.

В тридцяти трьох розділах містяться притчі, роздуми, історії, анекдоти, перекази давніх хронік та записи містичних осяянь. Але попри тематичне різноманіття, усіх їх об’єднує тема людської гідності та пошуків смислу життя.

«Джвандзи» є одним з основних першоджерел вивчення класичної китайської філософії. Як сказав видатний історик китайської філософії Фен Ю Лань, «без цього твору неможливо зрозуміти китайську культуру». Хоча пізніше «Джвандзи» стане, разом із «Даодедзін», канонічною книгою даоїзму, без нього не уявити ані буддизм, ані конфуціанство такими, як ми їх знаємо сьогодні.

Не дивно, що «Джвандзи» став настільною книжкою для багатьох поколінь поетів і художників – від добре знаних українському читачеві Лі Бая і Ду Фу, до не менш видатних Су Ши та Лу Йова. На обійшли його увагою і митці Заходу. Він вплинув на німецьких філософів Мартіна Бубера та Мартіна Гайдеґера, ним захоплювалися бітники Джек Керуак та Алан Ґінзберг, титуловані автори наукової фантастики Урсула Ле Ґуїн та Тед Чян. І навіть в українській культурі, попри відсутність перекладу, алюзії і згадки на «Джвандзи» знаходимо у «шпигачках» Миколи Лукаша та поемах Олега Лишеги, листах Василя Стуса та віршах Володимира Цибулька.

Попри свою закоріненість у далекосхідних реаліях, цей твір не є ані герметичним, ані етноцентричним. Його образи і притчі, що ось уже дві з половиною тисячі років зачаровували мешканців Китаю, Японії та Кореї, без сумніву знайдуть відгук в серці українського читача.