Щемка історія про сім'ю біженців з України. Саме тому присутньо багато тригерів — вимушений виїзд, сум за домом, втрати та смерті.

Розкажу трохи про сюжет:
Толік вже декілька років живе в Іспанії, якомога далі від своїх буркотливих та прямолінійних родичів. Він придбав садибу своєї мрії, яку вже готувався облаштовувати на свій смак, як в Україні почалась війна.
До нього приїхали ті самі родичі: мама Ліда, тітка Григорівна, одноногий дядько Анатолій Степанович, сестра Іра та її подруга Поліна. Вишенькою на торті стали коти — свекруха Друся та невістка Зуся; та старий, слинявий, беззубий та норовливий йоркширський тер'єр тітки, Владік.

І почався хеппі хауз — тітка почала вмовляти, щоб у дворі на місці фонтану висадити помідори, а кактуси поруч зрубати; усі [старші] родичі в один голос казали, що біг некорисний для колін, та погрожували артритом; а Поліна узагалі впала в депресію.
Щоб якомога рідше бачити рідню, Толік під своїм вікном поставив драбину, щоб з вулиці одразу у свою кімнату потрапляти. Всі знали про драбину, але мовчали, бо самі бачили як вже втомили того Толіка.

Окрім цього, уся родина моніторила ситуацію в Україні, тому читач ловить флешбеки з перших місяців війни. Це дійсно тригернуло😓

Окрему увагу приділено волонтерству: начальник Толіка влаштовував благодійні вечірки для збору коштів для ЗСУ (тут можна додати ще один тригер — "хороші руські", бо іспанці, коли москалі засуджували путіна, одразу підносили їх на п'єдестал).

І головна сюжетна лінія: відчуття провини Толіка, що він сидить у безпеці в Іспанії, поки його вітчизна зазнає обстрілів. Ми спостерігаємо його внутрішній конфлікт: хоч Толік і придумує виправдання, він усвідомлює що це лише відмовки.

"Щоразу, коли згадували тих, хто воює, йому всередині розливалося щось середнє між соромом і дошкульним ниттям, і щоразу, коли йшлося про когось, хто лишився в Україні, але на фронт не пішов, він жадібно слухав ці імена, наче вони його якось виправдовують. Ще й Анатолій Степанович зі своїм вічним жалем за ногою. Часом Толіку хотілось щоб і в нього була така очевидна причина не бути на фронті і від цього огида до себе тільки росла."

Загалом, історія викликала величезний спектр емоцій: захоплення, сміх, обурення та, звісно, сум. Окремо хочу відмітити харизматичних та розкритих протягом оповіді персонажів!!! Читала на одному диханні🌟✨️