Донбас як метафора. Катерина Яковленко

У своїй новій книжці письменниця та дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко пише про кіно, твори мистецтва, літературні твори, образи, які розгортають перед читачами та читачками метафору Донбасу — місця, якого не існує, але яке наповнене іменами, птахами, рослинами, привидами минулих та теперішніх подій. Донбас, на який дивиться авторка — це ландшафт Донеччини та Луганщини зі своїми історіями, з мовою, яку іноді вдається почути, реконструювати, а іноді — лише натрапити на сліди подій та явищ, до яких більше немає доступу, доступ до яких завжди був ускладнений.

Архіви, артефакти, міфи, земля та вітер, степ, кургани та те, що від них залишилося, формують особливий погляд авторки на український схід. Катерина Яковленко звертається до співрозмовниць та співрозмовників, до багатьох джерел, але й до прогалин. Ця книжка має власний ритм, в якому наукова розвідка рухається разом з літературним письмом та уважна до порожніх місць, які існують поміж ними.

«Не дати відстані стати ще більшою, знайти слова та образи, якими можна оперувати якщо не безболісно, то, принаймні, гідно та тепло, не дати землі та людям загубитися – бути забутими та відкинутими. Катерина Яковленко бере на себе важкий труд зробити це. Й робить, пробираючись крізь персональний досвід, крізь чесність питань, на які поки немає відповідей, на погляд інших — більшою мірою візуальний — погляд чужих та своїх інших, які також намагалися ставити чесні питання», — Олена Стяжкіна, історикиня та письменниця.

«Народжена на Донбасі, Катерина Яковленко написала прекрасний, ніжний та глибокий аналіз регіону України, складного історично та політично. Донбас, у свою чергу, метафорично втілює складність історії, культури та політики України. З авторських зворушливих та чутливих роздумів постає образ Донбасу, який є глибоко людяним: травмованим, але стійкий, ностальгійним, але з надією на мирне й процвітаюче майбутнє», — Гіроакі Куромія, історик, почесний професор історії в Індіанському університеті, Блумінґтон