"Жив-був Ніл Ґейман, який написав половину оповідання і не знав, як його закінчити. Він надіслав половину Террі Пратчетту. Той також не знав. Та ідея засіла у голові Террі маленьким, але настирливим черв'ячком, і через рік він зателефонував Нілові: «Я не знаю як його закінчити, зате знаю, що сталося потім». На першу чернетку пішло близько двох місяців, на другу — близько шести. Ми не можемо пояснити напевне, чому так сталося, але друга чернетка справді містила пояснення жартів для американських видавців."

"Щоб краще зрозуміти діла людські, варто усвідомити: більшість великих перемог та страшних трагедій стаються не через те, що люди є за натурою своєю хорошими чи поганими, а лише через те, що є вони за своєю натурою людьми."

Розповім трохи про сюжет (без великих спойлерів):

Янголові Азирафаїлу було доручено простежити, щоб хлопчик [якого в пологовому будинку поміняли на Ворога Роду Людського, Вбивцю Королів, Янгола Безодні, Великого Звіра на ймення Дракон, Князя Цього Світу, Батька Облуди, Сатанинське Поріддя та Владику Пітьми] не став злом, яким йому передбачено стати.
В той час демонові Кроулі доручили, навпаки, привести цього хлопчика до сутності Диявола та Антихриста,
Але, незважаючи на те, що Янгол та Демон мали б бути ворогами, за 6 тисяч років життя на Землі пліч-о-пліч, вони стали друзями. Тому уклали договір:
Договір передбачав мовчазне невтручання у певні справи одне одного. Таким чином ніхто по-справжньому не вигравав, але ніхто і не програвав. І обидва мали можливість продемонструвати своєму керівництву всі свої зусилля, спрямовані на боротьбу з підступним і добре поінформованим ворогом.

Але через 11 років споглядання за Дияволом-хлопчиком, вони усвідомили, що це не та дитина, яку вони поміняли у пологовому...

Паралельно ми спостерігаємо за справжнім Ворогом Роду Людського, Вбивцею Королів [тощо] на ім'я Адам.
Йому вже 11 років, у нього є компанія друзів під назвою "Оті", які непояснимо, на енергетичному рівні вважають Адама своїм ватажком, а його ідеї — геніальними.

Ще одна сюжетна лінія розповідає про Анатему — наслідницю відьми Агнеси Оглашенної. Ця її прапра...бабуся залишила свої щоденники з пророцтвами.
Багато поколінь даної родини жили за її пророцтвами, і Анатема — не виключення. Тому вона з жахом чекає на кінець світу.

На цьому сюжетні лінії не закінчуються:
Паралельно автори розповідають про Ньюта Пульциферія — мисливця на відьом, який саме поїхав на місію до міста, де живе Адам, бо там відбувається щось підозріле.

Кульмінація подій відбувається, коли у передбачений апокаліптичний день усі герої (включно з 4 вершниками апокаліпсису — Війною, Смерттю, Забрудненням та Голодом), прочитавши книгу пророцтв зустрілися у місті, де останнє пророцтво мало здійснитися.

Особливістю цієї книги є усі ці сарказм та жарти, якими Пратчетт та Ґейман наповнили сюжет. Багато сцен мають відсилки до реальності, по типу пісень групи Queen та Елвіса Преслі, а також — до інших книжок. Тому окремий уклін перекладачам, які останні 25 сторінок українського видання приділили на пояснення цих відсилок та жартів (по типу, "він недочув слова пісні гурту Queen" або чому вказане саме 7-ме коло пекла).

По ходу книжки автори нас "перекидували" до життів [нібито] рандомних людей, аби показати, що відбувається у світі, який

Загалом, коли я запам'ятала з десяток персонажів, читання стало лайтовим та приємним.
Тому рекомендую, щоб познайомитися з авторами, посміятись та відпочити після важкого дня🥰🤸‍♀️