Гайнріх Бьолль має насичену і суперечливу біографію, його ім’я міцно і надовго вписане в світову культуру: антинацист – оберєфрейтор вермахту, який брав участь в бойових діях і отримав кілька поранень – лавреат Нобелівської премії – активний противник комунізму і захисник тих, хто страждає від режиму (в тому числі, до речі, Василя Стуса).

Його проза така ж комплексна, а ідеї лиш настільки суперечливі, наскільки суперечливим було життя повоєнної Німеччини.

Події «Дому без господаря» відбуваються у п’ятдесятих роках двадцятого століття, в центрі – життя двох одинадцятирічних хлопців Мартіна Баха і Генріха Брілаха. Спільне у їхній історії (як і багатьох їхніх однолітків) – відсутній батько, військовий, який загинув на війні (до речі, обоє загинули на території сучасної України).

Та це здебільшого і все, чим їхні історії схожі. Батько Мартіна, Раймонд Бах, був антинацистом, якого переслідували ще під час встановлення режиму, а ще поет – якого після війни ледь не канонізували.

Будинок, у якому мешкає Мартін, належить його родині. Крім нього і матері там живуть його бабуся, татів найближчий друг (побратим і свідок його загибелі) дядько Альберт, подруга бабусі набожна Больда і Глюм – колишній в’язень концтабору, якого Альберт забрав до них просто з вулиці.

Нелла Бах, мати Мартіна, прийняла рішення: ніколи більше не вийти заміж, щоб знову не стати вдовою. Вона не працює, але відвідує заходи на честь чоловіка, знайомиться з його прихильниками, приводить додому гучні компанії – та навічно зберігає вірність Раю. Не стільки з принципу, скільки від глибоко пережитої втрати.

Натомість Генріх з матір’ю і меншою сестрою ніколи не мають достатньо грошей, перебираються від одного чоловіка до іншого – і кожного з них Генріх називав «дядьком» і пам’ятав по-своєму.

Дружбу між Мартіном і Генріхом сам Генріх уявляє ходінням по кризі, яка от-от трісне, а під нею – невизначена глибина, у якій «неморальність» матері Генріха, постійна необхідність рахувати гроші і те, наскільки рано йому самому довелося подорослішати.

Хоч «Дім без господаря» і зосереджений на цих двох хлопчиках, у книзі йдеться потроху про всіх дотичних до них людей і те, як вони переживають втрату Раймонда Баха і старшого Генріха Брілаха.

На найпершій сторінці українського видання написано «Ще одну сторінку про втрачене» – і цю книжку навряд можна описати точніше.