Мікаель Блумквіст тільки-но програв судову справу за наклеп. Він журналіст, чия карʼєра різко переривається через одну його не дуже вдалу статтю про бізнесмена (а у Швеції, як і у нас вони майже всі бандіти, нікого з них я не підтримую, тож наклепувати було за шо, але от довести цього не змогли).
Він не знає що робити, але яка удача! Йому телефонує пан і стверджує, що Генрік Вангер (супер-пупер бізнесмен на пенсії) хоче поспілкуватися з ним. За результатами розмови ясно, що той хоче взяти його на роботу. На широкий загал він писатиме його біографію, але насправді розслідуватиме зникнення його племінниці Гаррієт (яке сталося 40 років тому). Обоє переконані, що нічого з цього не вийде, але в той же час погоджуються на співпрацю. В той же час у нас йде пов Лісбет Саландер. Вона 25-річна дівчина, у якої неймовірний талант до винюхування інформації на інших людей, нульові соціальні навички, фотографічна памʼять і проблеми з соцсоужбою. Вона працює в охоронній фірмі, де монитезує свої вміння.
Десь на 360-й сторінці з 600 ці два персонажа зустрічаються і разом посинають працювати над зникненням Гаррієт.
В той же час у нас йде пов Лісбет Саландер. Вона 25-річна дівчина, у якої неймовірний талант до винюхування інформації на інших людей, нульові соціальні навички, фотографічна памʼять і проблеми з соцсоужбою. Вона працює в охоронній фірмі, де монитезує свої вміння.
Також у неї проблеми з соц.службою. Її вважають психічно хворою і саме тому в неї був опікун. Сильно погоди це не робило, бо той пан був приємним дядьком, але проблеми починаються коли він помирає від інсульту і новий опікун вже не такий адекватний...
Десь на 360-й сторінці з 600 Мікаель та Лісбет зустрічаються і разом починають працювати над зникненням Гаррієт.
Спочатку було капець як нудно, бо головний герой розповідав про фінансові махінації, журналістські розбірки і подібне. Далі стало цікавіше, бо почала накльовуватися оця справа зі зниклою дівчиною, сімейні таємниці і тд. А в кінці мій ентузіазм знову згас.
Книга ну дуууже затягнута. Сюжет можна було б викласти на 300 сторінках замість 600 і при цьому нічого не втратити. Автор мільйон разів описує як хтось пішов, заварив кави, зʼїв бутерброд, купив собі новий одяг, зателефонував інтернет-провайдеру або інші непотрібні деталі повсякдення, які роблять детектив захаращеним.
Також там є десяток персонажів, які зрештою не відіграють жодної ролі. Можливо це зроблено для того, щоб відвести нашу увагу від «убивці», але по факту це просто заплутує в іменах. Бо половина рідні Вангерів має імʼя на «Г» і в якийсь момент ти губишся хто такий Грегор, Генріх, Густав і тд.
В мене навіть виникала думка намалювати родинне дерево, щоб краще розібратися. Але зрештою це не мало б жодного сенсу, бо більшість тих персонажів, про яких розповідали жодного разу не зʼявилися в оповіді.
Головна героїня була цікава, але часом її опис нагадував мої фанфіки написані в 13. Вона вся така неприступна, розумна, і ніколи не плаче, і в неї багато татуювань, і пірсинг, і взагалі вона дуже крута, і в неї неймовірна памʼять, а ще вона може взламувати компʼютери, і… , і…

Коротше кажучи ідея класна, реалізація - не дуже. Розвʼязка дійсно неочікувана, книга затягує, хочеться читати і читати. Але деякі моменти змушують закочувати очі. Половина обсягу книги присвячена слову «кава» або «кавоварка».

Екранізація в той же час йде дві з половиною години, але показує усе бігцем. Можливо на контрасті з книгою так здалося, але до персонажів не встигаєш привʼязатися. Та і розвʼязку вони трохи змінили. Не було ніяких овець та Австралії((

Сорок років тому Гаррієт Вангер зникла під час сімейного відпочинку на острові, що належить могутньому клану Вангерів. Її тіло так і не знайшли, але її дядько переконаний, що це було вбивство - і що вбивця є членом його власної тісно згуртованої, але неблагополучної родини.

Після виходу екранізації, багато хто подавав на титулі “кіношну” назву - “Дівчина з татуюванням дракона”, і навіть у нас вона спершу вийшла у “фоліо” саме так. Читачі відмічали, що переклад був не зі шведської, а з “язьіка”.

На щастя, сьогодні ми маємо прекрасну книгу від видавництва “Небо”. Це “товстунчик” на 672 сторінки доволі дрібним шрифтом. Подій у книзі - прірва! І прірва персонажів. Тому приготуйтесь до великої кількості шведських прізвищ; а також до великої кількості імен однієї шведської родини. Попервах буде складно запам'ятати, хто з них хто, і ступінь родинного зв'язку.

Назва натякає, що книга буде непростою. Хоча все починається і розгортається поволі. Нас поступово знайомлять з головними героями. І якщо ми доволі швидко отримуємо повне уявлення про Мікаеля Блумквіста, то Лісбет Саландер залишається “темною конячкою” до самого кінця. Так, дещо ми бачимо одразу, щось розкривається впродовж читання книги, але у першій частині трилогії ми все ще не знаємо, чому і як Лісбет стала такою, що в першу чергу рухає нею.

Лісбет дуже розумна, має фотографічну пам'ять і аналітичні здібності; має нешаблонний погляд на задачі, які доводиться розв'язувати. Не має жалю до чоловіків, які кривдять жінок. Не має віри в закон і в людей.

У книзі багато жорстокості, багато насилля. Проте нема детального опису. Клінічно, відсторонено; сухо і фактологічно, як з поліцейського протоколу. Не скрізь, є кілька сцен, де ми бачимо побиття і початок згвалтування. Це показано очима жертви, не садиста, тому, хоч це і боляче читати, автор кожним словом це засуджує.

Після прочитання я подивилася обидві екранізації: є шведська і спільна США, Швеція. Як не дивно, Голівудська версія мені сподобалася більше :) Вона краще витримали і дух, і букву книги.

Сподіваюся, що ми побачимо продовження українською.