"Буфонада", Курт Воннеґут

По-перше, тут неймовірний пролог, в якому автор пояснює передумови написання цього тексту. Дуже щемкий, душевний, сповнений гіркої іронії. Все в кращих традиціях Воннеґута. Після прочитання хочецця просто випить з ним пива на кухні і поговорить по душам. Якщо чесно, пролог мені сподобався навіть більше, ніж основний текст. Але і сам текст прекрасний і назва "Буфонада" його дуже точно описує.

Роман побудований як автобіографія останнього президента США Вілбура Нарциса-11 Свейна aka Вілбура Рокфеллера Свейна aka Боббі Брауна aka Короля канделябрів. Разом з ним ми знаходимося в пустому Емпайр стейт білдинг і спостерігаємо за тим, що лишилося від Нью-Йорка після втрати США державности, розділення на сімейні клани, перепадів гравітації, епідемій Албанського грипу та Зеленої смерти (вона ж передозування мікрокитайцями). Разом з ним на Мангеттені живуть його онучка Мелоді Іволга-2 фон Петерсвальд зі своїм коханцем Айседором Аґрусом-19 Когеном та фермерка Віра Бурундук-5 Заппа зі своїми рабами. Бути рабами дуже престижно і Мелоді з Айседором мріють, що колись зможуть ними стати. Проте, як каже пані Віра: 《Рабство досяжне не для кожного》.

Поступово Вілбур нам привідкриває таємниці своєї біографії та власне що ж призвело до ситуації, в якій опинився світ. Як тут замішані його сестра-близнючка, самотність та експерименти мікрокитайців з гравітацією? Що це за дивні середні імена? Дізнаєтесь, якщо прочитаєте.

П.С. Про мікрокитайців це не расизм, єслі шо, китайці зменшили себе до мікроскопічних розмірів, щоб споживати менше ресурсів.

Більше спойлерити не буду, просто раджу прочитати цю дуже іронічну і сатиричну, але, разом з тим, дуже теплу і щемку апокаліптичну дурку.

Гей-го