Нарешті, зі мною сталась і ця поема Ліни Василівни. Відкладала її довго, погано розуміла навіщо мені читати про історичну подію, про яку і так добре знаю. Та "Берестечко" здивувала мене: передісторією написання, ракурсом, посилом, часом публікації, а в моєму випадку - ще й часом прочитання. Але про це далі.

Що нам слід знати: авторка писала цю поему більше 30років. Почала ще на початку 1960х. Коли ви її почнете читати, то зрозумієте, що вона не могла бути опублікована ні в 60х, ні ще два десятиліття потому. Хоча спроба надрукувати в журналі ліричний уривок була, та не вдалось.

Отак писала авторка, дописувала і ще довго могла б переписувати та вдосконалювати, але настали тяжкі часи для України - кінець 1990х. Є підозра, що авторка хотіла підтримати свій народ публікацією "Берестечка". Адже п'єса вийшла не про поразку, зраду, безвихідь, радше навпаки.

Вся поема - це монолог Богдана Хмельницького, який він веде сам із собою чи з богом, довгими днями після Берестечка. Гетьман упивається горем, згадує зраду хана і полон. До того ж, гнітить Богдана і зрада його дружини Гелени.

Читання вийшло ліричнішим, зворушливішим та  "склянішим", ніж я очікувала. Та, поруч із тим, авторка показує нам гетьмана як людину, мислителя, політика. Богдан Хмельницький переживає свою поразку і виходить з неї гідно, визнає свої помилки, робить висновки, отримує другий шанс. Тож поема більш терапевтична, ніж історична.

Чимало уривків з неї ви знаєте, адже зустрічали в соцмережах. Та варто купити і прочитати весь твір, буде цікаво і красиво на поличці. Тактильне задоволення від обкладинки та візуальне - від ілюстрацій Єрка забезпечені.