«Амазонки Моссаду» – це збірка історій про жінок в ізраїльській розвідці. Як вербують майбутніх агентів? Як вони реалізують шпигунські операції? Яку роль жінки відіграють у запобіганні ядерній загрозі?
Автори дають розгорнуті відповіді на ці питання, розповідаючи про реальних розвідниць з різних епох. Ідея книги оригінальна, проблематика – глибока, а питання жіночої ролі в глобальній безпеці та їх вплив на міжнародну політику розкриті вдало. Вміння героїнь балансувати між професійною діяльністю та особистим життям вражає. Особлива подяка авторам за боротьбу зі стереотипами.

Читаючи книгу, ти отримуєш насичену подіями бондіану з нестримним героїчним духом головних персонажів. Але з кожною новою главою кінематографічні спецефекти в уяві стають яскравішими, а захват – слабшає. Вирок наступний: я не повірила жодній історії.

Для мене ця книга не має чіткого жанру. Попри величезну кількість посилань на джерела, я не можу назвати «Амазонок Моссаду» науковою, історичною чи політичною книгою. Це не мемуари й не біографія. Ця робота радше нагадує сценарій для серії голлівудських бойовиків. До художнього твору її теж важко віднести. Описані операції здаються фантастичними, а особливості роботи розвідниць більше нагадують нездійсненні місії Ітана Ханта. Це видовищно, професійно, ефектно, але виглядає не реалістично. Забагато емоцій, замало фактажу.

На мій погляд, книга — суперечливе поєднання документалістики та художнього викладу. Внесок жінок у національну безпеку Ізраїлю безперечно героїчний, але прийоми, якими його зображено, викликають у мене розчарування.

Чи рекомендую? Вагаюсь.