|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя.
Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.
Видання книжки стало можливим завдяки підтримці Goethe-Institut.
«Убивча книжка. Безстороння, без жодних намагань звести політичні рахунки чи викликати співчуття до головної героїні ― а проте це один із наймоторошніших звинувачувальних актів війни, який я в своєму житті читала. Всі мають це прочитати, особливо жінки». ― Арундаті Рой, письменниця, лауреатка Букерівської премії
«Воєнний щоденник, єдиний у своєму роді… одне з найважливіших особистих свідчень, які будь-коли було написано». – сер Ентоні Бівор, історик, автор праць «Сталінград» і «Падіння Берліна»
«Приголомшлива розповідь про боротьбу німкені за виживання в серійних зґвалтуваннях переможцями на руїнах Берліна… Безцінний твір”. – Девід Гейр, драматург і кіносценарист, двічі лауреат премії Оскар
«Книжка, приречена стати класикою». – San Francisco Chronicle
«Нехай анонімна авторка лишиться таким свідком, як вона й хотіла: неспотвореним голосом усіх жінок під час війни й опісля, незалежно від імен, громадянства чи національності». ― Los Angeles Times
«Авторка не намагається ані пояснювати жахіть, ані моралізувати над ними. Вона просто їх фіксує, як не зробив цього, мабуть, ніхто інший, в усій їхній убивчій суті». – The New York Observer
«З плином часу, підхід анонімної авторки – і те, як дивовижно вдалось їй зберегти в пеклі власну гідність і моральне чуття – зробили її щоденник воєнною класикою». – Maclean’s Magazine
«Її щоденник заслуговує на особливе місце в архівах спогадів. Це тому, що він не засуджує і не виправдовує: ні її співвітчизників, ні окупантів, ні, що характерно, її саму… Якщо коротко, анонімна авторка пише безжальний звіт про те, що може чекати на людей, коли падають всі матеріальні й суспільні підпори». ― The Boston Globe