Артур Дронь у своїх віршах задається питанням: чи потрібна література під час війни? І відповідь дає як через тексти так і в післямові книги. Самі вірші написані дуже талановито, мають свій стиль і щемку ноту без зайвого пафосу. Тексти написані здебільшого про людей, які служили разом з автором і загинули. У самих віршах, за задумкою автора, не використовується слово "війна". Такий літературний підхід доволі обережно порушує питання пам'яті про кожне окреме життя, яке забрала війна. Життя і любов, надія на майбутнє (в обличчях дітей) існує, тому що "тут були ми". Десь посеред книги, а може й раніше, ви точно заплачете і деякі фрази з цієї книги більше ніколи не забудете.