Супер невелика за обсягом книжка, яка залишає чимало думок для роздумів. Як вже зрозуміло із назви, оповідь вестиметься про сина терориста - Зака Ебрагіма від його ж імені.

На початку книжки подається прийнятна та приємна модель родини. Діти (окрім Зака ще троє) отримують достатньо уваги від обох батьків, здобувають освіту, забезпечені всім необхідним для нормального життя. Мама з татом плекають кохання, тож про сварки в домі не може бути і мови.

Ця картинка переривається рівно у ту мить, коли одного ранку, який розділив життя членів цієї родини на «до» і «після», мати будить дітей зрання і просить зібрати лише найнеобхідніше, без пояснень. Через кілька допитів, судів та побачень із батьком за ґратами, родина сподіватиметься на батькове каяття. Син та дружина буквально молитимуться, на чоловікове каяття, спокуту провини, на те, щоб він зрозумів провину і більше ніколи не мав подібного досвіду. У цей період оповіді особливо помітний Заків сум та сподівання на краще. Хлопчик хоче рости з татом, бавитися, гуляти, вчитися у нього, проте не хоче бачити того, що є насправді - це у них з мамою спільне.

Після переживань Зака і його матері, деякого застою в оповіді та сподівань на покращене майбутнє родини, на читача читає наступний поворот - батько Зака за ґратами не тільки не спокутав провину, а і допоміг підготувати новий теракт у країні. Наслідки: загиблі цивільні, арешт спільників, нові терміни увʼязнення, безнадія у родині. У дружини тліє уявлення про свого чоловіка та майбутнього з ним, у сина - уявлення про щасливе дитинство та пріоритети батька.

«Наступні кілька хвилин я сиджу на кухні геть ошалілий, а мати каже батькові, що він поламав нам життя, що він говорить так, наче клепки розгубив, і що вона більше не хоче чути його голос. Вона не говорить, що підозрює, що він винен у всьому, в чому його звинувачували, - може, тому що знає про мою присутність. Урешті батько закипає від гніву й каже щось таке, після чого сумнівів у його провині не залишається:
- Я зробив те, що повинен був зробити, і ти добре це знаєш.»

«Батько вже ніколи не гратиме зі мною у футбол. І він сам це обрав. Зробив свій вибір - тероризм, а не батьківство, ненависть, а не любов.»

Яскраво переданий стан Зака також тоді, коли вони з мамою вимушені емігрувати (і не раз) та не прижитися чи не на кожному місці. Та ось, зʼявляється проблиск надії.

Мати вдруге виходить заміж! Маленький Зак нарешті думає, що у нього все-таки буде тато, він гратиме з ним у футбол та дізнаватиметься цікаве, проте знову (!) все обертається зовсім не так, як того очікував головний герой. На цьому моменті оповіді читачеві стає зрозуміло, чому мати Зака обрала його батька і чому на покращення життя із новим татом можна не сподіватися. Мати Зака обирає шлюб із чоловіком, який не здійснює терор, а просто вибиває (фізично) життя із них з дітьми щоденно.

Насправді, ця історія неодмінно варта уваги. У ній піднімаються питання батьківсько-дитячих відносин, домашнього насилля, самоідентифікації та прийняття людини у соціумі, справжньої дружби та навіть першого кохання. Всі ці речі подаються не під найприємнішим ґрунтом, а саме - історія про батька-терориста, проте книжка не залишить читача без роздумів ще довгий час.