Сліди на дорозі. Валерій Маркус

Це перша в житті книга українською мовою, яку я купив. Не без допомоги автора я свідомо закохався в роман, бо багато про нього чув, як і про самого Маркуса. За ним я слідкував вже кілька років і на момент купівлі роману передивився чи не всі відео.
Книга була логічним продовженням вивчення Всесвіту Валерія.

Книгу прочитав швидко, але уважно.
На зміну цій нездоровій цікавості прийшло розчарування.

Я почуваю себе ошуканим, спантеличеним від того, що цей твір видався зовсім не тим, яким я очікував, яким він сам хотів бути для мене.

Серед основних недоліків книги, що сформували мій пригнічений стан:

1. Жанрова невизначеність. Чи то художній, чи то документальний - не зрозуміло. Читав я текст в очікуванні художніх піруетів, по ходу книги розумієш, що автор намагається грати в автобіографію, бо занадто багато деталей описано. В результаті кінець теж з художнім присмаком.

2. У творі абсолютно відсутня інтрига. Маркус це чудово розумів і тому був змушений інтегрувати цей безглуздий і абсолютно незграбно реалізований початок-кінець. Саме ця вставка зіпсувала твір. Весь роман головний герой вештається, жодного розвитку не відбувається, він як почав байдужим овочем, так і закінчив.

3. Центральна тема книги - байдужість. Все, що я чую від початку до самого кінця від головного героя: “мені байдуже”. Автор [герой] сам того не усвідомлюючи, кричить, демонструє напротязі всього твору, як йому байдуже: на людей навколо, на країну, на політику, на себе, на читача.

4. Книзі не вистачило якісного редактора. Тут блищить і фейсбучний кострубатий стиль, і оригінальний текст, написаний російською (не відчувається мелодійності української мови), і купа стилістичних недоліків, проблеми зі структурою і темпом.

Хороше у книзі “Сліди на дорозі”

- Вона апріорі не може бути поганою, тому що купується як додаток до вже сформованого позитивного відношення до Валерія як до медійної персони.
- Дизайн, типографія, закладка, список воєнної літератури – все це безперечні плюси, які суттєво зближають із книгою, роблять процес читання приємним і комфортним. Тактильна частина, візуальна на вищому рівні.
- Приємно вразило використання Великої літери під час згадки рідних людей (Матір, Батько, Дід та інші).
- росія - з маленької.
- Книга, що написана військовим після бойових подій, так чи інакше заслуговує на увагу і є позитивом, як подія в українському літературному просторі.
- легко читається. Валерій комфортно себе почувається у ролі оповідача.

Але, я не можу не констатувати неприємний післясмак від книги “Сліди на дорозі”, що межує і співіснує з розчаруванням.

Вона наче і спілкується, але значну частину замовчує.
Вона ніби і відверта, але ніби і підбирає слова, щоб справити потрібне враження.
Книга не викликала яскравих емоцій, що притаманні якісним і потужним творам.
Незграбний ритм оповіді, кілька ляпів і білих плям, жахливий по стилю і логічній ході фінал, занадто затягнута перша половина книги
У цій книзі немає нічого, до чого б мені хотілось повернутись. Особливо для мене вона здалась поверхневою, переоціненою і порожньою.

Як подія в українському просторі, як арт-терапія військової людини, як одна зі сходинок драбини саморозвитку – це гарна книга, яка заслуговує на увагу і повагу у загальному сенсі.

Як незалежний літературний твір він слабкий.

Особисто для мене “Сліди на дорозі” - переоцінений, жанрово невизначений роман про байдужість, який особисто мене розчарував своєю технічною незавершеністю, своєю разючою неідеальністю, яку я, можливо, сам собі і вигадав.

Дуже хотів цій книзі ще до прочитання поставити максимальний бал, але це тільки 6 з 10.

Більш детальний відгук читайте на моєму персональному сайті https://ua.zahnybida.blog у розділі "Рецензії на книги"

Другий раз купую цю книгу, вона перевертає світогляд. Перша потонула в будинку батьків на лівому березі після підриву Каховської ГЕС.

Оперативненько

Давно шукала цю книгу. Випадково побачила, що є тут. Дуже дякую. Швидко відправили і я вже читаю. Добре, що ж доставка укрпоштою

💛🔥