Усі знають Сильвію Плат насамперед як поетку, «Під скляним ковпаком» – її перший і єдиний роман. Втіленням авторки в книзі виступає Естер Ґрінвуд – дівчина, яка намагається побороти депресію, що знекровлює її молоде життя.
Незважаючи на те, що вона доволі успішна, проходить стажування у Нью-Йорку, здобуває перемогу в конкурсі, організованому модним глянцем, її не покидає відчуття, що всі навколо сподіваються від неї більших здобутків. Зрештою, Естер і сама від себе вимагає цього ж. Поволі на обличчя й серце лягає сіра вуаль перманентної втоми, а руки опускаються. Розчарування від кохання, щовечірня самота, тиша й роздуми про марноту будь-яких дій, бо завжди кінцева зупинка для кожного – смерть. Украй печально, коли людина залишена наодинці в такій півтемряві думок: «Я чудово знала, що автомобілі шумлять, що люди в них і за освітленими вікнами будинків шумлять, і що ріка шумить, але я не чула того шуму, хоч як старалася. Місто висіло за моїм вікном, пласке, наче фотоплакат, воно мигтіло й блимало, однак для мене нічого не змінилося б, якби його там не було».
Естер намагається сама собі допомогти, але ритуал прийому гарячої ванни, коли щось йде не так, уже не рятує. Депресія, лікарня, знекровлювальні шокові терапії: «Здавалося, всі кістки зараз тріснуть і сік порсне з мого тіла, мов із розітнутого стебла».
Поступово їй удається вибратися з-під того невидимого ковпака. Однак гарантій, що він не нависне знову, немає. Хоча обнадійливо звучать слова самої Естер, яка трепетно, схвильовано, по-дівочому радіє звільненню: «Я глибоко вдихнула й прислухалася до свого хвалькуватого серця. Я є, я є, я є».