Мені байдуже, що люди скажуть. Тетяна Цой.

Три покоління жінок, понівечені окупаціями і  війнами долі, зраджена довіра та нелегкий вибір між коханням, осудом громади, страхом помилок, обов’язком, штампом.. Але у  всьому цьому, попри всім зрозумілу «правду життя» — невидима, легкими пензлями вкраплена любов до рідної землі, садів, ментальності свого народу, який, і  не маючи що одягнути, побілить хату і  випере білу фіранку на вікні. Любов до тих нечисленних романтиків— які народжуються і в селі, і в місті; вміють любити; яким кохання ускладнює життя та  долю, але також дарує радість, за яку варто було страждати й боротися з обставинами. Історія така глибока, чиста і  водночас драматургійно напружена, що тримає цікавість читача з першої до останньої сторінки — ба, навіть далі.