Любий Ґабріелю. Гальфдан В. Фрайгов.

«Я довго намацував різні способи, як втілити свій задум, а коли вирішив не заморочуватися і просто написати тобі лист, усе відразу стало на свої місця. У листі своєму синові, подумав я, листі, якого читатимуть й інші, чужі, люди, батько не може дозволити собі писати образливо, поверхнево чи погано. Вдалося мені чи ні – про це судити лише тобі», – пише Гальфдан Фрайгов, норвезький перекладач, критик, редактор та романіст, у своїй книзі «Любий Ґабріелю», у якій він звертається до свого сина, у якого в трирічному віці лікарі виявили аутизм. Письменник із трепетом та ніжністю описує щоденні розмови, пригоди, труднощі, суперечки й навіть сварки, намагання втримати ту тонку словесну, емоційну чи дійову ниточку, яка не дає його дитяті безповоротно поринути у власний вельми крихкий інтимний світ, вразливий до зовнішніх впливів. Автор книги керується двома бажаннями: аби його син міг жити так, як живуть інші люди, а також, щоб якомога частіше відчував те, що сам називає щастям.
Сім’ї письменника доводиться часто зіштовхуватися з неприємними ситуаціями та недоброзичливцями. Хоча є світлі моменти. Наприклад, Гальфдан Фрайгов пише про чудових вчителів, які за відсутності належного фінансування викручуються, готові платити власні кошти за відвідини курсів в іншому місті, які би допомогли глибше пізнати хлопчика, відповідальність за якого вони взяли. Буває, що неймовірну доброту проявляють не лише дорослі, а й діти, які зі всією простодушністю бажають допомогти.
Дуже правильно, що зазначено й про труднощі, з якими зіштовхується сім’я хлопчика, адже він виросте та як ніхто потребуватиме вміння відрізняти часто рутинну РЕАЛЬНІСТЬ від світу за рожевими окулярами, які її безпощадно приховують.
Мабуть, сила любові рідних Ґабріеля в тому, що вони усвідомили дуже важливу річ: «Бажаючи «на добраніч», ми чіпляємося лише одне за одного, а не за час – його ми вже втратили, він проминув. У такі миттєвості залишається лише осягання тіла й усвідомлення близькості – обіцянка, що все нам пробачено й що вранці ми не будемо самотні».