Красиві двадцятилітні. Марек Гласко. Марек Гласко

«Красиві двадцятилітні» – своєрідна автобіографія Марека Гласка. Часове тло для її розгортання – Польща 50–60 років.
Виглядає все так, наче М. Гласко зустрів близького товариша, якому хоче повідати про власне життя. Додайте доволі багато гумору, кінематографічних цитат (особливо його улюбленого Гамфрі Боґарта), літературної критики, історичних подій; приправте дрібкою вигадки… І отримаєте вельми цікаву страву про «Красивих двадцятилітніх», одним із яких колись був сам автор.
Письменник належав до покоління, яке вірило, що колись настане той час, коли можна буде сказати найважливіше слово «ні». Про молодих поляків писав: «Нові красиві двадцятилітні не знатимуть уже цих проблем: отримавши політичний притулок, вони й далі будуть лікарями, інженерами чи Бог їх там знає ким. Їм не загрожують ані злидні, ані голод, ані туга за покинутою батьківщиною, яка не змушувала їх страждати. Такі вони – ці нові красиві двадцятилітні». Чується зневіра. Однак варто сказати, що зі своїми «Красивими двадцятилітніми» письменник залишив помітний слід у польській літературі.
Олександр Бойченко в післямові написав таке: «… З живої легенди польської літератури Марек Гласко перетворився на вічно молодий символ польського бунту, польської трагедії і польського гонору». Також перекладач зазначає: «Щоб залишитися в літературі назавжди, не обов’язково затримуватися в ній надовго». Так Марек Гласко і зробив.