Кімната для печалі. Андрій Любка

«Кімната…» Андрія Любки об’єднує в собі 11 атмосферних оповідань, які різнотематичні, проте консолідовані відчуттям самотності та печалі. У більшості з них важливими є жінки, які здебільшого залишаються недосяжними, а відтак найдорожчими спогадами (Сімін із «Жінка та сірники», Кістка з одноіменного оповідання, Галина із «Запаху в лабіринті»), втраченими назавжди (Лорен із «Tender is the day», Марія з «Кімнати для печалі»), вірними та мудрими (Анжела з «Коронації», Сильвія з «Королеви рами»), безмежними та божевільними у вчинках, але такими, що надихають (Марі з «Чайки над островом»), самотніми до відчаю (Магдалина з «Сім демонів Магдалини»). Одначе з’являються вони поруч чи в думках сильних, вдумливих, мудрих чоловіків, які не застраховані від мінорних настроєвих віянь. Адже вони також плачуть, як то кажуть, але частіше внутрішньо. У кожного своя кімната для печалі.
Якщо більшість оповідань зі щойно згаданих про почуття дорослих, то «Ніч поїздом і кілька годин автобусом» і «Кістка» стосуються дитячих переживань. Перше – трагізм, спричинений долею (дитячий будинок, втрата батька, бажання побачитись, незнання невідворотного). Друге – вплив дитячих вражень на майбутні послідовні етапи дорослішання (образ ідеальної жінки).
Проте я вподобала собі історію, яка має назву «Втеча». Бажання здобути спокій, стати умиротвореним, зрозуміти сакральність святих, яка повинна бути осторонь натовпів і меркантильних повинностей. Сум за коханою жінкою, яку не повернути, змусив чоловіка шукати розраду, намагатися осмислити, розібратися з тим, що неможливо пояснити й важко осягнути. Природа сприяє головному героєві, посилаючи дощ, котрий, бувши майстерно змальованим, змушує зупинитися та розібратися із собою.
Колись читала, що самотність – найприродніший стан, який відчуває кожна людина. Завдяки використанню простих речень, які краще сприймає читач, прикінцевій інтризі й умінню створювати настроєві та атмосферні описи авторові вдається викликати почуття та емоції. Вважаю це головним призначенням письменства, музики, малярства, інших видів мистецтв загалом. Я би сказала, що Любчину печаль читач отримує не в найсірішому її вияві. Вона радше ностальгійна.