Фієста. І сонце сходить. Гемінґвей Ернест. Гемінґвей Ернест

Про війну ніхто з персонажів не воліє говорити вголос, але вона не покидає їх. Джейк Барнс якось під час розмови з повією подумав собі: «Мабуть, ми завели б розмову про війну, погодившись, що це справжнє лихо для нашої цивілізації, і краще було б її уникнути. Я вже цілком занудився…» Про свою імпотенцію, спричинену травмою, каже: «І взагалі, я вважаю кумедним те, що зі мною сталося. Ніколи про це й не думаю». Але думає. Трапляються фрази: «Дуже легко вдавати з себе крутого хлопця вдень, але вночі – це зовсім інша справа», «Не падай духом. Ніколи. Секрет мого успіху. Не падати духом. Ніколи привселюдно не падаю духом». Наслідки жорстокості спонукають до висловлювань: «Нехай буде гречка, аби не суперечка». А ще до правдиво-іронічних:
– Цікаво, котрого дня Бог створив курку?
– Ох, – зітхнув Білл, обсмоктуючи ніжку, – ну звідки ж нам знати? Не треба зайвих питань. Наше перебування на землі недовговічне. Тому сповнимося радості, віри й подяки.
Ці чоловіки знають ціну щоденним радощам. Джейк Барнс – естет, любить багато випивки, але вишуканої. Він найбільш виважений. Змирився з життям. Говорить те, що думає. Виняток – друзі: «Бог тобі в поміч», а вголос: «Забудь, що я казав. Я перепрошую». Його слова відповідають вчинкам, щедрий, надмірно вдумливий. Хоча остання риса притаманна всім.
Фатальна жінка Брет любить Джейка, крутить голову наївному романтику Роберту, планує заміжжя з Майком, втікає з юним тореадором Педро. І це ще не повний перелік її перемог. Неможливість бути з головним героєм спричинює магнетизм до нього. Джейк уміє справлятися з почуттями. Він реаліст, що передусім цінує дружбу. Його пристрасть вилилась у кориду.
Значну частину роману займає показ карнавальної атмосфери. Проте головні герої говорять без масок. Така настроєва опозиція мовби закликає сприймати життя тверезо, навіть якщо натрапляємо на море марок алкоголю.
Цікава книга, після прочитання якої хочеться більше дізнатися про кориду. Зробити це можна зокрема й під час читання поезії Тараса Мельничука «Корида. Монолог бика (за Хемінгуеєм)».