Дім для Дома. Амеліна Вікторія

Оповідає собака… Саме йому – Домові – виділено роль стороннього споглядача, який може розказати те, що часто людям не зовсім під силу. І так, як вміє лише він.
Львівська квартира на Лепкого. П’ять жінок й один чоловік: Тамара з дочкою Машею, Мама Оля з донею Марусею, Велика Ба й полковник Іван – сім’я Ціликів, що приїхала в місто в 70-х. Відтоді й до початку дев’яностих, коли починається історія, вони живуть незмінно тут. Інтер’єр помешкання буде звичним багатьом: стандартні порцелянові риби, сервізи, «телевізор – у серці квартири чи й замість серця», але найважливішим об’єктом, який забезпечує наскрізну інтригу, є скриня. Її вельми прагнуть відкрити.
Може видатися, що в будинку немає нічого цікавого. Дом не згодний. Він – ще й своєрідний парфумер із собачого світу. Тамара – жінка, що пахне содою, шоколадом й алкоголем, а ще гіркотою та вірою. Мама Оля – спершу вчителька історії, потім продавчиня, зрештою власниця антикварного магазину. Вона пахне материнством. Маша до розлучення батьків жила з ними в Німеччині. Тепер «пахне чеканням». Маруся – сліпа дівчинка, що раніше ходила до сумної школи, де «так і вчать кольори: червоний – болить, як коліно, пісок – кольору теплої шкіри, жовтий – кислий, як лимон, помаранчевий – трохи солодший». Велика Ба пахне нафтою, постійно перебуває в квартирі, з теплотою згадує Баку, усе життя вірно слідує за своїм полковником Іваном. Він родом із села під Харковом, мовить рідною говіркою, усамітнившись на кухні з Домом. Сім’я – зі Сходу. Майже не спілкуються між собою. Коли вимикають електроенергію, Ціликам доводиться говорити. Їхній «час же вимірюється суконками в шафі – накопичується й нікуди звідси не йде».
Вони прагнуть віднайти відчуття дому. Чи вдасться їм це – читач дізнається наприкінці. Як і те, що ж ховається в скрині, яку так усі хочуть відкрити.