Чоловіки без жінок. Гемінґвей Ернест

Якось прочитала вірш Василя Голобородька під назвою «Таксі для самотніх чоловіків». Відтоді ця поезія – серед улюблених. Автор звертається в ній до таксиста зі своєрідним закликом: якщо доведеться обирати, кого підвести, – жінку з квітами чи самотнього чоловіка, – то пригальмувати варто біля одинокого, бо «радість хоч і запізниться – квіти не обпадуть, а горе завжди поспішають кудись вивезти, навіть самотні чоловіки не знають куди, аби вивезти тільки».
Здавна побутує думка, що чоловік – кам’яна стіна. Проте дуже легко внаслідок надмірного восхваляння чоловічої сили втратити чоловічу душевну емоційність. А вони чудово можуть вживатися. Як інь, так і янь мають свої набори характеристик, радощі та печалі.
«Видавництво Старого Лева» надрукувало книгу Ернеста Гемінґвея «Чоловіки без жінок та інші оповідання», яка об’єднала коротку прозу зі збірок: «Три оповідання і десять поезій» (1923 р.), «За нашого часу» (1925 р.), «Чоловіки без жінок» (1927 р.).
У цьому виданні – ціла галерея маскулінних персонажів, які постають перед нами різними: мужніми, суперечливими, фанатичними до улюбленої справи, галантними, а інколи й виснаженими, спустошеними, наляканими.
Герої вельми реалістичні. Історія кожного цікава й вартує читацької уваги.