Привіт, я б хотіла поділитись своїм відгуком на книжку Оксани Забужко “Як рубали вишневий сад або Довга дорога з Бад-Емсу”. Це один з найвідоміших творів пані Забужко. Жанр – це мікс мемуарів, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Оксана Забужко видатна особистість з багатьма регаліями та нагородами. Відома інтелектуалка, письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка.
Напишу коротко про зміст. Пані Забужко дає нам змогу побачити дорогу завдовжки в півтора століття, від сімейної світлини в нью-йоркській вітальні — до українського Таганрога і дитячих вистав «Москаля-чарівника» в домі Чехових. І показати чому Україна розплачується за невивчені уроки історії в 21 ст. Хоч книжка видана у 2021 р., читаючи її у 2024 р., ти як ніколи розумієш, наскільки вона актуальна. Хочу зазначити, що твір присвячено Оксані Міяковській-Радиш, архіваріусці Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, особі на мою думку непересічній, але на жаль маловідомій.
Книжка невелика всього 91 сторінка, але мені читалось непросто. Напевно через те що це моє перше знайомство з творчістю Забужко. Вона піднімає теми, які змушують мозок аналізувати все про що йдеться в книжці. Увагу приділено Чехову якого розглядають через призму української інтелігенції. Я вважаю Чехова російським письменником. Саме завдяки українській інтелігенції, він додав нові теми в російську літературу. Пані Забужко розповідає про сестер Линтварьових що стали прототипами для сестер в творі Чехова “Три сестри”. Мені було складно читати, як українок сильних жінок, які працювали розвивались та любили українське перетворює Чехов в росіянок. Приписує цьому народові те, чого в них ніколи не було і не буде.
Бад-Емс фігурує в назві недарма. Саме там Олександр 2 придумав Емський указ. Який знищував українську культуру, мову буквально весь культурний прошарок. Щоб всі знали що мова “хохлів” нею говорять в селі, вона немає виходити за рамки побуду. Щоб не нести загрози російській імперії, царизму чи не приведи Боже “російській культурі”. Через це ми втрачали покоління митців. Їх знищували фізично. Але не менш страшно, їх стирали з нашої пам`яті та історії. Скільки імен, ми не знаємо скільки доль загублено. Цей твір наштовхнув мене на ще сильніше рефлексії. Я виділяла цитатами, різні рядки відгукувались. Пані Забужко своїми реченнями змогла захопити мене та я не могла відірватись від тексту.
Моя суб`єктивна оцінка 5/5. Я вважаю, що цю книжку варто та важливо прочитати кожному українцю. Для того щоб почали рефлексувати про травми, які залишила спочатку російська імперія а пізніше Радянський Союз. І зрозуміти наскільки сильні ті, що боролись та не корились і творили для наступних поколінь.