Ґуру, спільник і скептик. Історії про науку, секс і психоаналіз. Шеймус О'Магоні

Геніальна й дотепна книжка про переплетені долі психоаналітика Ернеста Джонса, хірурга Вілфреда Троттера та ґуру психоаналізу Зиґмунда Фройда

Розумний, впевнений у собі й надзвичайно амбітний уельський психоаналітик Ернест Джонс був найближчим соратником і найпалкішим учнем Зиґмунда Фройда. Джонс пропагував психоаналіз, як своєрідну світську релігію. Тим часом чоловік його сестри Вілфред Троттер — знаменитий хірург, який врятував життя Ґеорґа V, і став лікарем Фройда під час його лондонського заслання — не піддався чарам фройдизму. Він не сприймав спритних кар'єристів від медицини, не довіряв грандіозним теоріям, був позбавлений пихатості й самозакоханості, що діяло як своєрідна «вакцина» проти Фройда.

Від першого психоаналітичного конгресу в Зальцбурзі до хвороби короля Ґеорґа й  першої зустрічі Фройда й Троттера — Шеймус О'Магоні не просто розповідає історію трьох визначних постатей, а й розкриває всі секрети сексуальних одержимостей інтелектуальних і богемних кіл Лондона, Кембриджа й Відня. «Ґуру, спільник і скептик» охоплює тридцять переломних років європейської історії, серед якої і творив невдаха-невропатолог із Відня, який здобув світовий вплив.

Чому варто прочитати книжку «Ґуру, спільник і скептик»?

• Приголомшлива історія трьох видатних постатей XX століття — Зиґмунда Фройда, його ревнителя Ернеста Джонса й скептика-хірурга Вілфреда Троттера.
• Унікальний погляд на психоаналіз не лише як революційне вчення, а і як частину інтелектуального середовища Європи XX століття.
• Книга занурює в культурне життя Лондона, Кембриджа й Відня початку XX століття, охоплюючи драматичні події: від перших психоаналітичних конгресів до змін у світовій політиці й медицині.
• Шеймус О'Магоні розкриває не лише інтелектуальні ідеї епохи, а й людські слабкості й одержимості своїх героїв.
• Допомагає зрозуміти, як ідеї Фройда і його оточення вплинули на сучасну медицину, психологію і культуру. 

Про автора:

Шеймус О'Магоні (Seamus O'Mahony) — ірландський письменник, колишній лікар- гастроентеролог, відомий як автор книг, що досліджують сучасну медицину, її виклики й вплив на суспільство. Він багато років працював у Національній службі охорони здоров'я Англії. Після виходу на пенсію О'Магоні присвятив себе письменницькій діяльності, за що отримав міжнародне визнання. The Way We Die Now — книга, що критикує надмірну медикаменталізацію смерті. Вона отримала книжкову премію BMA у 2017 році. Can Medicine Be Cured? — аналіз проблем сучасних медичних професій. The Ministry of Bodies — роздуми про останній рік роботи автора в лікарні рідного Корка. «Ґуру, спільник і скептик» (The Guru, the Bagman and the Sceptic) — дослідження творчості та впливовості Зиґмунда Фройда, Ернеста Джонса й Вілфреда Троттера.

Нині Шеймус О'Магоні живе в місті Корк, де продовжує працювати над новими літературними проєктами.

Цитати:

Чоловіка на фото з «пронизливим поглядом» і «фірмовою сигарою» ніби придумало рекламне агентство. Розтиражований образ був настільки сильним, що навіть люди, які ніколи нічого не читали про психоаналіз, впізнавали Фройда, як упізнають Ейнштейна по розкуйовдженому волоссю й густим вусам. Пронизливий погляд Фройда з’явився на сертифікаті про членство в Нью-йоркському психоаналітичному товаристві, тисячах суворих погрудь і книжкових обкладинок.

Чутливі чоловіки з флюїдною сексуальністю, одружені з багатими освіченими жінками, яких вони не кохали, знайшли спасіння в психоаналізі. Вічні дебютанти, які зазнавали фіаско в усьому, за що бралися, у свої сорок нарешті відшукали те, за що можна ухопитися. Психоаналіз став прихистком багатих неприкаяних приблуд, які аналізували таких самих приблуд, багатих і неприкаяних.

Коли після Першої світової війни Фройд став знаменитим, світ був до нього готовий. За рівнем доступності він обігнав усіх інших видатних діячів епохи модерну: заскочити до Парижа й записатися на курс творчого письма до Джеймса Джойса, взяти пару уроків музики у Стравінського чи попросити Пікассо повчити вас абстрактного живопису було неможливо. Томас Еліот вжахнувся б, якби ви принесли йому в «Банк Ллойдз» стосик віршів на рецензію. Але якщо у вас були гроші (мінімум дві гінеї за годину), час і рекомендаційний лист від Ернеста Джонса, то 1922 року цілком можна було чкурнути до Відня на аналіз до самого професора Фройда — «потрібно» воно вам чи ні.