"По інший бік тюремної стіни видніються якісь нещасні, чорні від сажі дерева, які саме вкрилися пронизливо-зеленими бруньками. Я чудово знаю, що вони переживають. Вони виражають себе" (с)

Ще не зустрічав маестро рівня Оскара Вайлда, який би ж такою драматичною майстерністю перетворював би особисту трагедію на літературний шедевр. Сам Вайлд писав про це, що він не ховатиме свій біль, він перетворить його на творчість, і це йому вдалось як ніколи. Неймовірний митець свого часу, який залишився багато в чому недооціненим.

Автобіографічний роман, написаний Оскаром під час перебування в ув'язненні в Редінзькій в'язниці (1895-1897), що виснажило його вкрай і як людину, і як творця. Роман розповідає про стосунки Оскара з іншим поетом - Альфредом Дуґласом, через які Вайлд і потрапив за ґрати. Перші звинувачення в "содомії", які згодом переросли в масову травлю і переслідування, закинув чоловікові маркіз Квінсбері, батько того самого Альфреда Дуґласа, а до нього згодом приєднався цілий хор звинуватців, які і завершили справу. Судова тяжба висмоктала з Вайлда всі соки, більшість друзів і прихильників від нього відвернулись, кредитори забрали все майно, в'язниця підкосила фізичне і ментальне здоров'я. До свого звільнення він дійшов банкротом, без родичів і майже без друзів, хворим і занедбаним. Проте, зберіг силу свого мистецького духу і один з найбільш визначних своїх творів - "Баладу про Редінзьку в'язницю".

Цей роман вдарив мене під дих і змусив плакати там, де я не очікував. Він написаний у вигляді довгого листа тому самому Альфреду, егоїстичному та зніженому хлопцю, який став головним розчаруванням і головною зрадою Вайлда за все життя. Він сповнений болю, трагізму сліпого кохання і особистою кризою. Він не залишає байдужим, моментами зупиняючи серце. Недарма він називається "De Profundis", що означає "з глибини". Ніби сам Оскар поклав перед читачем свою душу, випаливши на ній всі шрами свого життя.